Небо над Вкраїной голубіє
Спів пташиний чути вдалині
А невдача хитрим сірим змієм
Підростає в тиші десь, на дні.
Щастя і кохання до нестями
Десь було, було і загуло.
Плаче дівчина безсонними ночами,
Щось померло, назавжди пішло.
Її хлопець вмер, загинув, зник...
Більш нічого, а вона – ще дише...
Із грудей – нелюдський лине крик,
Його нема, він білий світ залишив.
Все проти неї, бо вона убила,
Його коханого, єдиного його...
Тепер на руки голову схилила.
Вона – убивця! Ну і що з того?
Чому за вбивство судять по закону?
А що за зраду? Де таке судить?
Нехай за зраду кара – сльози болю,
Вона ж - убила... як їй далі жить?
