Жив Івасик на Троєщині,
Де народ увесь охрещений,
Поряд з озером-каналом,
Жив, щоправда, у підвалі.
І одного дня Івасик
Вийшов з дому погуляти,
Зайшов до кафе й побачив,
Що за столом уже квасять
Маяковський із Драйзером:
Пили вони ром з ликером
Й сперечалися,
Мов на баштані,
Про великі хмари в штанях.
Наш Івасик – чемний хлопець,
Він не став їм заважати:
Краще з’їсти пів-теляти,
Розмовляти – зайвий клопіт...
Попоїв та покурив,
Подивився на прорив –
Вулицю всю затопило,
Ніби хтось розлив чорнило.
Вийшов із кафе Івасик
І помітив страшну жінку,
Що в руці тримала фінку,
Й зиркала на нього ласо.
„Ось тобі бубликів в’язка! -
Неспокій пройняв малого, -
Почалася моя казка!
Відьма утікла з острога!
Тепер час мені вшиватись,
Бо потраплю
До мікрохвильовки,
Піч сучасна дуже ловка:
Раз, два, три – і ти вже вата!”
Місто славне димарями,
Та високими стовпами –
На стовп і поліз Івасик,
Майже пійманий карасик.
Сподівався він, що відьма
Почне стовбур білий гризти
Й поламає зубів триста,
Доки в руки його візьме.
Та стара сховала фінку,
З торби витягла мобілку
Й подзвонила в міненерго,
Щоб надіслали без черги
Два підйомники потужні,
Мовляв, зламався ліхтар,
Іскри ллє на тротуар –
Перехожим тут сутужно.
Не на жарт злякався Йвасик:
Його ж пустять на ковбаси!
І почав галасувати,
Гусей на льоту спиняти...
„Гуси мої, лебедята,
Візьміть мене на крилята,
Понесіть мене до тата –
Забув, як його звати”.
Одна гуска довготіла
Дуже помогти хотіла -
Місця не знайшлося й долі
У причепленій гондолі.
„Роблю я лелечу справу, -
Стукотіла пташка дзьобом, -
Немовлят ношу неробам...
Певно, буде з тебе страва”.
Інша гуска гелготіла,
Що вона втрачає сили:
Над палаючим
Військовим складом
В неї влучило снарядом.
„Та не кляни долю всує, -
Дружньо плеснула крилом, -
Мій гусак летить слідом,
Може, він тебе врятує”.
Дійсно, спливло пів-години,
І принеслася махина –
Ну, гусак – не гусак,
А щось схоже на літак.
І воно заговорило -
Затремтіли в хлоця руки
Від страшенної напруги...
Каже: „Знаю твоє діло.
Не лякайся відьми Фриди,
Підйомники ж не приїдуть –
Вони в мера на завданні,
Возять виборцям вітання.
А до того ж ти – безсмертний:
Якщо й зварять тебе часом,
Хвилинку пробудеш м’ясом
Й оживеш, не встигнуть зжерти.
Та чого ми про погане?
Власне, все іде за планом...
Зараз дам тобі пігулку,
Невеличку синю кульку –
Зробиш кілька ти кульбітів
І опинишся з привітом
В найреальнішому світі,
В тридев’ятому повіті...”.
Проковтнув Івасик зілля
Й розтопилося довкілля...
Потім крик почув: „Параско!
Став йому кисневу маску!”...
Одягли щось на обличчя –
Почав дихати Івасик,
Роблячи страшні гримаси
Втраченого довголіття.
Потім знову крик: „Антошин!
Їдьмо швидше у Святошин!
Бо лікарня там чергує,
Може, хлопця порятують...
Це прорив в усьому винен,
Щось тут витікло з труби –
Запах здохлих коропів
Здатний вимкнути людину”.
Загурчав мотор „швидкої”,
Й Івасика по вибоїнах
Повезли аж за край світу,
Мов супутник на орбіту.
Якщо Дніпро перескочать
І проїдуть крізь затори
Й не загубляться у горах,
То устигнуть
До настання ночі.
ID:
130370
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 18.05.2009 12:16:42
© дата внесення змiн: 18.05.2009 12:16:42
автор: gudzyk
Вкажіть причину вашої скарги
|
