Коли вип’єш молоко, на дні кухля – очі,
Мружаться, підморгують, щось від тебе хочуть.
“Це Якумба визира”, –
Подумав Сергійко,
Об підлогу його – раз!
Полетіли дризки!
Вранці – кухоль, чашку – вдень
Розбив. Потім – склянку...
А Якумба з дна не йде,
Котить свої баньки.
Сполошилася матуся: “Чи тобі настарчиш!
Ще раз кинеш – покуштуєш вербової каші!”
А поблизу клали труби,
Ізрадів хлопчина:
“Ех, дістанеться Якумбі!
Де й штани подіне!”
І дотримується слова:
Тихо вийде з хати,
Посуд жбурхоне до рова –
Ніхто й не побачить.
Розгубився пан Якумба: уже не до жартів,
Хочеться ж на світі жити, хочеться моргати.
І помстився він небавом:
Покотились грудки,
Впав Сергійко до канави,
А вибратись – дудки!...
Йшов по трубах, мов по шпалах,
Упрів, утомився,
Сонце сіло, ніч примчала,
Хлопець зажурився.
Дома плакала матуся, сусіди шукали,
А знайшовши, про Якумбу слухали оспало.
“Бідненький, змарнів же як, –
Гуртом пожаліли, –
Неси, Вірунько, кисляк,
Хай відновить сили”.
“Там він, там!” – Сергій кричав
Голосами злими –
Всі довкола, мов у став,
Блимають очима…
ID:
109624
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 28.12.2008 05:54:25
© дата внесення змiн: 28.12.2008 05:54:25
автор: gudzyk
Вкажіть причину вашої скарги
|
