Світанок. Як чудово дивитися на схід сонця, знаходячись у полі серед золотистих колосків жита. Ось у небо злітає жайворонок, сповідуючи усіх про прихід нового дня. День у день я спостерігаю за цим жайворонком. Я мрію мати такі самі крила, піднятися у височину та стати провісником нового дня. Ви, мабуть, і самі розумієте, як чудово почуватися вільним. Той жайворонок здається мені найщасливішим у всьому світі, бо для нього існує лише його пісня та безмежний простір. Так, мабуть, почувається кожен, хто піднімається у небо. Але я не маю такої змоги. Невже моя доля провести все життя тут на землі і не відчути радості польоту? Невже усе моє коротке життя дійсно пройде на цьому на полі серед золотистих колосків?
Аж ось одного ранку прийшла людина, маленька дівчинка, щоб подивитися на достигаюче жито. І серед цього безмежного обрію погляд її зупиняється на мені. Дівчинка посміхається і неначе сяє від щастя.
Тільки тепер я розумію, що моє справжнє призначення бути тут на землі, дарувати радість і нести у світ красу. Серце моє жадає неба і у мене неначе виростають крила – крила щастя, не дивлячись на те, що я усього лише маленька, блакитноока волошка.
