Я написав би пісню солов'їну
Про ясні ночі, теплі вечори,
І про любов безмежну, лебедину,
І про степи, і про пахкі сади.
Я написав би пісню ту щасливу,
Де правда знову переможе зло,
Де рози ті такі сором'язливі,
Де у лісах заховане добро.
Я написав би пісню колискову,
Яка дарує лише теплі сни:
Про рідний дім, про хатку ту казкову,
Де безтурботні були вечори.
Я написав би пісню, де спіймаю
Всі загадки казкової весни.
Та я, нажаль, так гарно не співаю,
Як у садках співають солов'ї.
30.ІІІ.2022
(..)
***
Що день, що тиждень — знаю, небагато.
Спочинеш ти. Я йду відпочивати.
Два місяці мовчали солов'ї
на цій червоній, спаленій землі.
У гаю — гаю темнім не від ночі,
а від дерев, обпалених вогнем —
налякані, не відшукають очі
ту давню стежку навіть світлим днем.
-Бо вже нема ні стежки, ані вишень.
І буде так, бо так хотів хтось вище.
Чи ж не дарма? Ти бачив — все дарма!
Та не твоя у тім була вина.
Колись хотів ти пісню написати,
і написав — давно, ще навесні,
та вже нікому в світі не співати,
як в тих садках співали солов'ї.
08.X.2024
Вина війни за недоспівані пісні. Хочеться сказати, що не раз відроджувалося життя з Руїни. Але хіба це втішить тих, кого вже немає, і тих, кого ще не буде?
