* * *
Чи то прихильність, чи любов,
щоб не було – життя розсудить,
а поки судять просто люди…
і перепало нам обом.
Тим, що душа моя мовчить,
сама обманюватись рада,
в німому просторі відради
німими буквами кричить.
Хоч і думок потік стрімкий.
твою свободу вже не рушу,
угамувала майже душу,
та все ж біжать кудись рядки.
Одним із сонячних Світил
ти був і є, й довіку будеш.
«Не забувай» – шепочуть губи
до того, хто мені світив.
Причалів гідних кораблю!
А я притихла, вже не млію,
надії більше не лелію,
й свою любов тепер люблю.