А за вікном промовляє щось дощик,
тихий незримий ловець моїх снів.
Скільки всього він мені розповів.
Скільки співав колискових і хто ще
зміг би в мені загасити тривогу,
зміг би мої відпустити думки.
Лий, буду слухати ще залюбки,
ти ж бо найкращий мій друже їй-богу.
Знаєш, сьогодні не вийде розмови,
бачиш туман в мої сонних очах,
день закінчився, зів'яв і зачах.
Завтра нам треба піднятися знову
жити контрастний і заспаний жовтень.
Хоч і бажаю ще довгих розмов –
хочеться спати, та сон не прийшов.
Ще помовчу, тільки довше б ішов ти.
Пречудово 
