Ой на горі чорній осінь заблукала,
Як зійти в долину стежечку шукала.
А на самім краї, де туман ночує,
Дерево життєве насіння чатує.
Осінь ненароком торкнулася листя,
Те почервоніло нібито намисто.
Стручки затріщали, насіння сипнули,
Упали додолу, свободу відчули.
Одне впало в прірву, де каміння мертве,
Гарний був початок, а кінець мов жертва.
Інші вхопив вітер, жбурнув у долину,
Хто чекав народить в любові дитину.
Заходились осінь насіння збирати,
Шепотіла до нього, як рідная мати.
-Посаджу вас любі на краю городу,
Хай росте до неба продовжувач роду.
А ще прикопаю вас біля криниці,
Нехай воду носять гарні молодиці.
А оці пів жмені, візьму зачарую,
Хто мене полюбить, тому подарую.
Засміялась осінь, стежку відшукала
Із гори побігла пісеньку співала.
Листя закружляло різнокольорове,
Дерево життєве стало загадкове.
26.09.24р. Олександр Степан.
