ОСІННЄ
Мені на радість метушиться тепла осінь.
Плетуться рими і турботи карнавалом.
Душевна рівновага в осередок вносить
незнане щось, чого раніш не вистачало.
Не спиться іноді, проте немає втоми,
думками вимальовую нічні полотна.
Вернулась до життя, свідомо стерла коми.
Є відчуття що я на затишок голодна.
А музика в душі – м'який приємний шепіт,
неначе зміст важливий причаївся в звуках.
Я легковажна? Хай! Мені від тиші тепло.
Вона, як гальма, на майбутнє запорука.
З маршруту збився ніби, заблукав попутник,
а може в нього на життя вже інші плани.
Із неба закричав птахів маленький кутик.
Чому так пізно, імовірно клин останній?
Чи ж я люблю? Звичайно, як колись любила.
Присвячую коханню прозу, рідше вірші.
Дарма, розлука почуття в мені не вбила,
і ці думки, надіюсь, прочитають інші.
Я в осінь йду, у листопад іще несонний,
де ранками підмерзла лісова доріжка,
де у переліску переплелися крони,
й до клена тулиться оголена берізка.
