Розмазує пилюку дощ на вікнах,
шибки в напівпрозорих потічках,
а я очима вдалеч прикипіла,
спішу в своє дитинство у думках:
підставити дощу малі долоньки,
щоб бризки розліталися довкруж,
летіти під дощем на окрик Льоньки,
зміряти глибину нових калюж.
Горлати про Чапаєва героя,
роль Анки зображати, як в кіно,
іти в атаку на фашистів строєм,
і посковзнувшись, впасти у багно.
Ховати платтячко брудне від мами,
та так, щоб через місяць «зацвіло».
Від покарань вшиватися дворами
у верболіз й потрапити в полон.
Чи до «своїх», чи може «не тамтешніх»,
іти, з руками вгору, по селу.
На викуп нести зеленцем черешні,
і з цукром хліба скибку чималу…
Світліє небо. Повертаюсь ніби
назад, з неситих повоєнних літ.
Малює райдуга у небі німби,
й свіжішим здався підвечірній світ.
13.05.2021
