В РОЗЛУЦІ
Свободи вдихнувши, розправивши крила,
ти в небо поринув, коханий мій соколе.
Всі думи мінорні до завтра закрила,
я знову броджу по землі одинокою.
Страждаю, сумую, але бадьорюся,
тебе не люблю, а відверто обожнюю.
Втім, втратити душу частіше боюся,
і це відчуваю клітинкою кожною.
Авжеж, не богиня і надто земна я,
ще рано гортати по пам’яті спогади.
Я знаю – ти зайнятий, любиш – я знаю.
але на кохання у нас різні погляди.
Безсоння і книги, контрастний душ, кава –
отак із розлукою, милий, змагаюся.
Душею горнуся, обняти б руками,
люблю і скучаю, люблю і печалюся…
