* * *
Мене не стримує неволя,
й душі відкриті навстіж дверці.
Чому життя, як у гримерці?
Старію, мабуть. З жалю доля
дає щоденно по цукерці.
Невже азарт у лету канув,
не видно в завтра геть просвітку.
Чому ж тримаюся за клітку,
я не люблю себе, кохану?..
Питання б’ються об решітку.
А на один з собою бути
колись лишалося у мріях,
і різних планів ейфорія
ночами правила маршрути.
Ми вдень звіряли їх у діях.
Час розділив життя пунктиром,
ентузіазм лишив у веснах,
душа страждає безсловесна….
Часткова слабкість – то не вирок.
Весна ж зуміла і… воскресла!
24.03.2016
