Весна, як юна наречена
із вишень сипле пелюстки.
Тендітна зав’язь золочена
вінці схилила на листки.
Хоч і дощів уже без ліку,
весна за розкладом цвіте.
Замре краплиною на піку
і в літо поспіхом вбреде.
Втім, поки ніченька весіння
раділа співу солов’я,
у пору буйного цвітіння
на світ з’явилася і я.
Весна зустріла і зігріла,
і повела в роки сумні.
Що світ незатишний – узріла
і відчувала з перших днів.
Свого минулого свічадо
тримаю з болем досі я.
Але то прози був початок…
А нині зрілість, є – сім’я.
Втішають діти і онуки,
люблю і тишу, і екстрим,
і серця тішать мірні звуки,
а більш за все – віночки рим.
Живу в любові і кохаю,
днів ще розсотую нитки,
а цвіт квітучого розмаю
несу у вічність напрямки.
Прошу прихильності у долі,
хай квітне сад і в холоди,
щоб на життєвім видноколі
не пережити самоти.
Напевно знати – щастя поруч,
з нас кожен майстер і актор.
Бо у щоденних коридорах
немає шансу на повтор.
01.05.2019