ПРО ЗУСТРІЧ
Повітря хотіла б напитися
того, де живеш – на Посуллі.
Та ти перестав мені й снитися,
а вже закували зозулі.
А вже підбирається веснонька,
теплом переповнює груди,
заквітчана, ще молодесенька
в душі невимовне щось будить.
У тиші стою на балконі я.
Скучаю. Тобі, та й не знати.
Ледь-ледь долинає симфонія –
охоплює звуком кімнати.
Не кличеш мене, не приманюєш,
бо й сам опинився в полоні.
А погляд сльоза затуманює,
долоню тулю до долоні.
Нічого в богів не випрошую,
лиш дякую їм за кохання.
І мрію таємно виношую
на зустрічі в пишному травні.
