* * *
Думки спотворені до болю,
сум’яття нами хороводить.
Не нарікай, прошу, на долю
нехай вино розлуки бродить.
Не плач.
Жива твоя черешня,
лиш пелюстками сад встелила.
А літечка пора прийдешня
їй трохи радості вділила.
Не кайся, що тепер безкрилий,
що розмагнітились магніти.
На все є в світі вищі сили…
Живий?
Розлукою не вбитий?
То не біда, а дум нашестя
оперезали наше небо.
Нам проявити б обережність,
щоб не зануритися в себе.
Надії тішити крилаті,
що в суперечках зруйнували.
Повір, обоє винуваті,
ми у кохання сонце вкрали.