* * *
Навіщо будиш серед ночі?
Я вже втомилась від пера!
Адже скліпити сонні очі
не дасть безсонниця-сестра.
Ти знов словами пригощаєш,
в рядки вкладаєш ніжність рим.
Невже ти сам не помічаєш,
що я плачу за двох тариф.
Любов не стала подарунком,
відтак розлукою плачу.
Жаль, силу втратила чаклунка,
ти струн магічних не відчув.
Рокам я плакалась незряча,
коли зробив найперший крок,
в мені дівчисько ти побачив,
й душа злетіла до зірок.
Рік із твоєю пропадала
тулилась словом повсякчас.
Весна прийшла і… не згадала,
так ніби в ній немає нас.
Тепер душа моя бездомна
сама блукає по весні.
Думки страждають невимовно,
під ранок губляться вві сні.
Якщо ти так занадто хочеш
щоб зворушилася струна,
навіщо будиш серед ночі,
приснись – там серце розпинай.
