* * *
Іду вперед, не каюся про втрачену довіру,
сльоза непрохана пече, коли торкаєшся душі.
Себе не відчуваю загнаним у пастку звіром,
і не роздмухую золу, що віршем зворушив.
Два «я», два образи без нас, й кохання на папері.
А ми проторуємо вже маршрути до чужих орбіт.
Вві сні, буває, відкриваю, але інші двері,
за ними чорно-білий незнайомий недосяжний світ.
Ми пригубити з чаші спільної вино не встигли,
як не пробачили наївні і придумані гріхи.
Весна з весною, підсумок – дві теплі парадигми,
а в них каскад любові й віршів лагідні штрихи.
Ти знаєш, не Звіздар я, і зірок з небес не буде,
і ні до чого нині приз із серії минулих мрій.
Нехай маршрут життєвий твій симпатії здобуде,
а мудрість думки захистить від суєти й вторинних дій.
