ЗНАЛА…
Я знала,
що в розмовах буде куций вік,
і не торкнуться ваших пальців мої руки.
Що не зустрівшись,
ми розлучимось навік.
А поки…
На краю фатальної розлуки
погасла радість і пропав спокійний сон.
До ранку майже зависаю в інтернеті.
Втішаю словом інших,
їх беру в полон,
а наші почуття тримаю у секреті.
Ми не зуміли
і не перейшли на «ти»,
і телефон мовчить частіше, як на кару.
Лише не затихає трепетний мотив,
що мав благословити на кохання пару.
Шукаю привід розпочати діалог,
травмую
об думок бездоння душу.
В розмовах відчуваю скорий епілог,
і безнадії покоритись мушу...
