* * *
Знову із дзвіниць гукають дзвони
поштовхом життя і новизни.
Після низки прикрого безсоння
ти вернувся відповіддю в сни.
Почуття на відстані незмінні,
вибачай, що інколи мовчу.
Душу зворушила терпко ніжність
нотами осіннього дощу.
Діалоги наші ще в дорозі
і ворожить на краплинах ніч,
ще серденько мається в облозі,
тріпотить на фоні протиріч.
Жду тебе і видалила казку
про самотню втомлену вдову.
Недовіри скинула пов’язку,
я тобою, милий мій, живу.
Буде все у нас і спека, й повінь,
непомітно зв’яжуться в роки.
Розташує долі в стислу повість
нам життя й напише сторінки…
Гарно
