Над вавилонськими потічками,
там сиділи матусі із діточками –
колисали понівечені тіла;
сяяло сонце, вода текла…
Ой як у тому у Вавилоні
всі потічки як сльоза солоні,
верби гіркі, а річки червоні
у Вавилоні, у Вавилоні.
Єрусалиме, Єрусалиме,
місто із вуличками тісними!
Більше нема ні садка, ні дому,
все зруйнували сини Едому.
У Вавилоні, у Вавилоні
сироти наші ростуть в полоні.
Єрусалиме, перлино біла,
чадам скільком ти тепер могила?
Що там волає причинна мати?
«Враже, не буду тобі співати!
Арфу повісь – і мене – на віти!!»
О Вавилоне, є й в тебе діти…
Дякую, це мій переспів 136 Псалма.
І той Псалом не про помсту, як іноді вважають через його страшний останній рядок, він про неминучість загибелі зла - саме тому, що воно зло.
До мурах...
