Не придумуй нове, наспівай давню пісню.
Пам’ятаєш, в дитинстві ти соло співав?
То мурликав під ніс, то горланив щось. Звісно,
без вокалу. Втім, співом усіх дивував.
Розкажи про малюнки щасливі дитячі,
подаровані полем і літнім дощем.
Чудо-пензель в руках малював мить удачі,
поспішав, бо був певний, одразу ж втече.
Проведи берегами у ліс до озерця,
де суниця духмяна й квіток передзвін.
Ти шукав промінець для струни свого серця,
налаштовував темп, не лякавсь перемін…
Я постійно тебе, рідний, копіювала.
Грала роль у виставах. Ти сам їх писав.
Із пістолем між лозами теж воювала,
і раділа нестримно, як ти «воскресав».
Ми б у юність ступили і легко й щасливо,
адже мали талант і путівку з села.
Тільки доля злиденна чомусь норовливо
через терни болючі в життя повела.
Повертатись в минуле.
Чи ж варто, чи треба
розкривати ночами принадний тайник?
Й так з тобою навік і молюся за тебе –
провідник у дитинство, мій братик – двійник.
30.08.2015
