* * *
Приліг на Київ пізній теплий вечір.
Подекуди вогні вгасають перед сном.
Стою самотньо в лоні порожнечі,
дивлюсь в посутенілий простір за вікном.
Тут море спокою в м'якій палітрі…
Нечутно на стоянку котиться авто.
Парфум насичений лоскоче ніздрі,
до сліз близький мені.
Проте, уже ніхто
не скаже ніжне слово, не обніме,
і не розрадить…
О, мій чай вже прохолов!
Нуртує пам’ять – хто ж її відніме.
Я повертаю в спальню, у своє кубло…
Ніч опустила свіже покривало,
пора й мені у сон.
Відсунула блокнот.
Втім, слово… друге… їх було так мало,
лягають римами на біле полотно.
12.07.2020