ПАМ’ЯТАЙТЕ
В ніч лютневих дощів й сльоти,
кілометрам наперекір,
я наважилася зайти
у батьківський порожній двір.
Відійшло тут життя давно,
втім, допоки думки живі,
я журавкою все одно
прилітатиму в отчий двір.
Озираюся навкруги,
причаїлася, ніби звір.
Пам’ять шарпає береги,
проливається сонцем в двір.
Там батьки і було добро,
і священне – люби і вір.
Стала ближче я ще на крок
до матусі, в наш рідний двір.
Чи втішає десь доля вас,
чи фортуна сягає зір.
Повертайтесь сюди щораз,
пам’ятайте родинний двір.
13.02.2024
