Я тебе не любив. Не кохав. І в душі не леліяв.
Не жадав твої очі бурштинові, темно-ясні.
Не змальовував образ в найкращих пастельних оліях
І не вішав портретами в ряд на уявній стіні.
Я тебе не любив. Не хотів. І почав забувати.
Я забув твої коси-шовковиці, пишні й густі.
Я забув, як відводила погляд сумний, винуватий,
Коли впору приймалися рішення геть не прості.
Я тебе не любив. Не люблю. І не буду любити.
Я казав, що ти рідна. Та більше уже не скажу.
Ти для мене, мов літо, яскраве й давно пережите.
Я повторюю всоте, вмільйонне. І... так, я брешу.