Просить мама вранці доню:
– Годі спатоньки вже, Соню,
Глянь, маленька, красне сонце
Заглядає у віконце.
Доки ранок в прохолоді –
Потрудися на городі.
Тож візьми маленьку сапку,
Прополи капусти грядку.
Піднялася, вмила очки,
І побігла до рядочків.
Розвела руками з дива,
Усміхнулася щаслива:
– Мамо, тут усе в порядку,
Хтось за ніч сполов сю грядку!
Глянь, он купками земелька,
Він підсипав так гарненько.
Лиш проблема невеличка,
Видко, темна дуже нічка,
Бо капустка геть зів’яла,
Бур’яни ще кращі стали.
Мама сплеснула в долоні:
– Це ж кроти, шкідливі, чорні,
На городі землю зрили,
Прикрих збитків натворили!
– Люба, мамо, угамуйся,
На звірятко не дратуйся.
Кріт в землі живе, незрячий
І де грядки – не побачив.
Утікай з городу друже,
Мама сварить, дуже, дуже.
Вельми вдячна за турботу –
Втім, сама зроблю роботу.