Півоній роздається аромат,
П'янить мене , приваблює , чарує...
Йду по стежині у травневий сад,
Де кущ півоній пишно так квітує.
У травах-росах, у старім садочку,
Квіти голівки долі похилили.
Принишкли , притаїлись в холодочку,
Від вітру до землиці притулились.
Розсипали кровинки-пелюстки
По трав густім , зеленім оксамиті...
І так квітують вже вони роки,
Землі любов'ю й сонечком налиті.
Виблискує і міниться роса,
Поміж листочків сяє , як перлини.
О, Боженьку , яка земна краса!
Та пустка тут ... нема вже ні людини...
За обрій відійшли бабуся й дід,
Й хатина похилилася низенько...
Мені півонії на стежку сиплять цвіт,
І гріє душу знов земля рідненька.
Гарно! 
