* * *
Відгукнулася Муза ніби,
пригорнулася до плеча.
Впали долі гордині німби,
попливла у вікно печаль.
Розпустилися думи чорні,
наче дряхлі старі нитки.
З-під пера, із його долоні
розлетілись слова-пташки.
Білим пір’ям летіли рими,
зачепили душі струну.
Диво-ночі радів нестримно,
що манила в її весну.
А для щастя так мало треба,
поряд Музу – святу й земну.
Їм позаздрила б навіть Геба…
Хай їй грець, я ж таки заснув!
Геба - богиня юності та розквіту життя.
