* * *
А, здавалося, щастя близесенько,
кожний подих і рух до снаги.
Хоч і річка занадто вузесенька,
все одно не зійшлись береги.
Нам, здавалося, серденька тенькали
в унісон для любові. Однак…
Хоч і річка гладенька, як дзеркало,
не розгледіли чистого дна.
Вже, здавалося, богом ціловані,
не зашкодить ніяка мана.
А ріка розлилася від повені,
не дістатися й берега нам.
Недоречно дорослим з гординею
нарікати на долю гірку.
Попри все, не знялася хмариною,
впала річечка в дужу ріку.
Теплий спомин, як сонце від імені
не пускає до серця сніги.
А вздовж річки поблискують в інеї
недосяжні круті береги.
дякую
