Скнарою ложкою гоблін
Нишпорить мушлю між хвилі,
Швендяють та позіхають
Літа літаючі миші,
Карими мушля очима
Зирить на повінь з під лоба,
Близькі до берега краби
Ріжуть пісок без причини.
Довгі, як вії, фелуки
Мріють залишити вирій,
Пісню блакитного ари,
Наче свою відчувають,
Туляться до восьминога
У безтурботності щирій,
Линуть над мушлею в небо,
Наче сурма вартового.
Знову в співдружності з сонцем
Повінь значної події
Сіль випікає на друзках
Пальми, що прагнула моря,
Крутить видіння в коріннях
В день, відкриваючи знову
Дружнім та ніжним створінням
Перли життя не надовго…
