* * *
Коли втрачають мрії смак, міняють колір сни.
і думка по собі сама – нема такій ціни.
Коли душа не жде уже ні іскорки тепла,
там пам’ять дати стереже, де вистигла зола.
Коли з безсоння купідон шукає стріли й лук,
арбітром вплутається дощ, міняє курс і звук.
Коли ж під серцем, як змія заляже сніг зими,
стискає груди друге «я» простиглими крильми.
Переставляю пазли днів, то холод, то жара.
Й міркую – в течії складній, життя, ніяк не гра.
А може в завтра наугад, з одним крилом до зір?
Не оглядатися назад і снам наперекір.
Тоді відчую солод мрій, а це душі політ.
Зітру щоденники старі, що затуляють світ.
Тоді розрадою вночі і благодаттю днів
вогонь побачу від свічі і сонце у вікні.
Тоді і каверзи життя прийму за прикрий жарт,
словесне викину сміття… пора іти старт.
