* * *
Синиця спурхнула з твоєї долоні,
прийшло відчуття невідоме й чуже.
Печаль огорнула, та я ж не в полоні,
я вільна пташина й довіку уже.
Розквітне весна і зозуля невдовзі
комусь напророчить щасливі роки.
Я порсатись буду ночами у прозі
і гнати від себе про тебе думки.
Сувої зі слів – від журби порятунок,
можливість утриматися на плаву.
Я знаю, я вірю, життя – подарунок,
тому і живу.
