ЧЕКАННЯ
Казав: «Твій Ангел вбереже,
вернусь хутенько, на неділі»…
Летять вишневі заметілі,
цвіте бузкове «щастя» вже.
Каштан лампади запалив –
тепер ясніші навіть ночі,
знов сни занадились пророчі.
Хто в них неспокій потай влив?
Душа воскресла по весні,
твій ніжний голос серце чує,
немов судинами кочує,
вібрує подихом в мені.
Чекати – доля непроста.
Чим поділитися ще, милий,
що набирають ріст і сили
ромашки й маки у житах?
Кульбаби пухом навкруги
траву усипали на лузі,
кумедно лестяться на пузі
цілують хвилі береги.
Зозуля лічить знов роки.
Так хочу вірити, що наші,
щоб спільну долю пити з чаші.
Ні, я не скаржусь, навпаки.
Нас Бог боронить від біди,
собі – терпіння ще прохаю,
твій шлях любов'ю вистеляю,
його тримайся, не зійди…
