* * *
Єство останніх слів твоїх – молитва!
Букет весни, на щастя талісман.
Природно, не за римою гонитва,
а почуттів нечуваний романс.
Ти у стосунках був завжди відвертим,
а у порадах незамінним був.
Нам не призначено в один день вмерти,
бо шанс на вічність ти уже здобув.
Любов – титан. Не убачає ранги,
одній-єдиній честь ти віддаєш.
Ти найсвітліший, найніжніший Ангел,
гамуєш словом зародки пожеж.
Час розірвав стосунки достроково,
трактує, як нам жити, поготів.
Його колись вчаровувало слово.
Наш Космос відтепер осиротів.
Весна пішла й я віддалитись мушу.
Вже літо пришановує медком.
Прийми його дари, хай зцілить душу
натхненним невибагливим рядком.
В коханні не судилось бути разом,
не пощастило вижити в імлі.
Але любов, відточена алмазом,
і після нас не згине на землі.
