* * *
Тихоплинне життя
тихим спокоєм моститься в серці.
О, якби ж то знаття,
чим ця тиша для тебе озветься.
Може щедрістю рим
на вселенських стежках передрання,
де старий пілігрим
вже закінчив з сумлінням змагання.
Повернувся у скит
справ земних будні розсортувати,
наносив їх навкидь
душу спраглу в літах лікувати.
Ні гравцем, ні жерцем
ти себе нігди не удостоїв…
Пахне чай чебрецем
і ромашково-м’ятним настоєм.
Пахне спокоєм ніч,
ароматами воску просякла…
Сон спустився опріч,
й дума втихла, до ранку заклякла...