Я думав, ти крила вдягати мені допоможеш,
Ми б небом ставали, вбираючи простір навкруг.
Я був би твоїм розкуйовдженим Сонцем, а може,
І Всесвітом цілим, пірнаючи в пристрасний рух.
Даєш мені сили, а потім, без слів, забираєш,
На гостре каміння кидаєш розпластаний день.
Навіщо ж тоді при нагоді ти хвалишся раєм?
Він схожий на пекло повсюди, не знайдеш ніде
Дороги до щастя, вона поросла бур’янами,
Ти – демон-мучитель, та я не підвладний тобі.
Я вірив у щиру любов, що була десь між нами,
У звабному танці занурених в сяйво орбіт.
Хоч марно, ми різні, ні в чому з тобою не схожі,
Занадто далекі сьогодні, холодні й чужі.
Одне пам’ятай, що літати під небом не зможе
Лиш той, хто самотньо на світі живе без душі.
11:28, 04.10.2020 рік.
Зображення: https://ru.depositphotos.com
