Треба більше старіти, а душа противиться. Мініпроза
СТАРІСТЬ
Час невмолимий, і здається рухається швидше, ніж того хотілося б. Чи то старість уже малорухлива?
Жила самотньо, ніхто не наголошував про старість і час ніби повільніше плинув. Зараз, коли життя в цьому неспокійному світі змінило взагалі саме існування, доля з’єднала з внуками. Їх вік такий, що думати мені про старість теж саме що й про їхнє безпечне дитинство. Але саме вони чітко розставляють акценти, і все частіше нагадують бабусі про старість. А от про те, що бабуся на якомусь етапі зникне, цього вони не хочуть сприймати.
Можу байдуже стояти біля дзеркала у ванній, не звертаючи на нього увагу. Напроти кухонної плити на столику стоїть кругле дзеркало голову лише поверни, але для мене воно, як темний отвір, а звідти образ маловідомої мені людини. Війна відібрала в мене повільне старіння, я за лічені місяці втратила блиск очей, саме вони виставили мені рахунок за прожиті роки.
Треба готувати себе до відходу. Треба більше старіти, а душа противиться. І я чіпляюся за крем від старіння, а він не повертає блиск очам, я підбираю помаду, а вона чомусь не підкреслює привабливість губ, я підбираю спортивного стилю одежу, а вона не підкреслює жіночність.
Часом, йдучи по дорозі у справах, мужчини наздоганяють, а заглянувши в очі поспішають геть, мені лишаючи усмішку.
Зупинитися не вдасться, треба старіти. Старіння в кожного по різному проходить. Залежить від характеру, від самого відношення до старості, а головне від того хто поруч з тобою.
Зі мною нема того, хто за руку поведе у глибоку старість. І тому незабаром треба брати за руку самотність, і з нею доживати вік.
04.02.2024