Я ВАМ, мої друзі, сьогодні напишу листа́.
Лист буде вірше́м, бо ця форма для мене проста.
Так краще добра́тись до схо́ваних щи́рих думо́к.
Думки – це болю́че. Не ви́сиплеш їх на пісо́к.
Сьогодні мов свя́то. Мені подзвонив Олексі́й.
Так, справ так багато, та каже: трима́ємо стрій.
Разом пригада́лось, як в те́мряві ночі брели́.
Колись усе скла́лось. Важливо, що це були ми.
Сьогодні річниця, як Чміль наш на землю упа́в.
Сучасним не був і минулим до ни́ні не став.
Казав, що я вільний, а ви, хто зігнувся – раби,
Тепер без дета́лей, без су́ті, та в бронзі сліди …
Володя неда́вно скидав фотографій альбом,
На Хо́ртиці сла́вно, там дух тих, хто сві́тлий чолом,
Він також шукає, де видно Чмілеві сліди,
І спину тримає тим, хто захища́є фронти …
Сашко і Володя … З цих двох можна скласти стіну.
Їм б щось будувати, а їм в подару́нок війну.
Колись полюбились їм славні махно́вські степи,
З цим мабуть і зжи́лись. Та мабуть усі такі ми …
Вже Ігор пішов, подзвонити вже пізно йому,
Обличчям зустрів одним з перших російську чуму,
Тепер прихили́вся десь в полі мабу́ть до ріллі,
Він там народився, де чорно в душі й на землі.
Але не забу́ду, як міцно гітару тримав,
Коли нам про дружбу свої одкрове́ння співав.
Усе те, що думав, про що нам відверто сказав,
Мабуть, Бог тихенько йому у думках підказав …
Роман десь в цю мить поправляє військовий кашкет.
Вже років хтозна. Та дове́лось прожи́ти сюже́т.
Вдивляюсь в жорсто́кий часами людський горизо́нт.
Там ті, що безсмертні, тримають від не́люді фронт.
Я друзі ВАМ вдя́чний, що ви мов висо́кі стовпи.
Вас видно здалеку. Тріпочуть вже сиві чуби.
Десь Вітер ввірветься, десь Блискавки чути оска́л.
Це ще не оста́нній. Це наш, один з перших, прича́л.
Гарний лист- присвята друзям! Пліч-о-пліч йти і мати щирих друзів,це здорово! Хай Бог благосовляє на життєвому шляху! 
