Цей день не минає,
а сивіє, сивіє...
Туманом на серце лягає журба.
Побудь мені сонцем,
а я тобі - силою,
якої не знає свідомість раба.
Побудь мені небом,
я - тихими водами,
які заколишуть, але не присплять.
Прислухайся...
Чуєш? - Ми сходимо-родимо
Любов'ю і Світлом на божих полях.
Це ми проростаємо понад руїнами.
І наші енергії зцілюють нас.
Невидимим куполом над Україною
стає наша віра незламна, бо - час...
Покликані жити,
до рабства не звикнемо -
не втратимо пам'яті, як вже було...
З цієї безвиході - тисяча виходів,
допоки ще серце дарує тепло.
Тож, хай нам літається,
любиться, мріється,
де часто затягує хаосу вир...
Назустріч - світанок,
по полю, на милицях,
несе у долоньках омріяний мир.
З книги "ЧАС КУЛЬБАБ" (2023)
Тут все, що у мене на вустах, наче знали, що я хочу сказати читачеві. 
