Чарує полум`я прогрітого каміну,
І пам`ять спогади малює на стіні,
Із тіней танці, що нагадують єдину,
Яка навічно у розхристаній душі.
Вже вгамувалося в нас свято, як не дивно,
Сухе вино чомусь не в радість для душі,
Співає вітер щось на вулиці журливо,
Мов загубив у темних хмарах десь ключі.
Знов на дворі стоїть зимова зла негода,
Давно в полоні все неприбраних снігів
І впала льодом, на ковзких натертих сходах,
Туга невдячних наших, швидкоплинних днів.
Завмерли, вкотре, по опівночі колядки,
В поріг кидаючи сніжками, змерзла ніч,
Жене утомлений народ, щоб доспівати,
Свої пісні різдвяні під згорання свіч.
На мить зігріється душа ковтком глінтвейну,
В святковій тиші зимній, світ впадає в сон…
Добавлю цедру і корицю в «Ізабеллу»,
Та проспіваю тихо-тихо: Дінь-Дінь-Бом.