Сходяться буремно зоряні дороги,
Понад метушінням, крізь розліг і час.
Збитий самотою, падав від знемоги
Поклик мій відвертий і себе втрачав.
Не знаходив місця, де душі комфортно,
Марно роздивлявся нетрі й колючки.
Ключ від щастя в Бога потьмянів істотно,
Може й загубився, був такий в’юнкий.
Кожен з нас тримає бездоганну мрію,
Тільки докричатись, та завадять знов
Сумніви пекельні – прикрість протидії,
Чи завзята карма, що керує й сном.
Лиш одна надія – це любов до тебе,
Сильна, наркотична до останніх рис.
Ось доріг єднання в явище дотепне,
Скоро засіяє, ставши жаром скрізь.
20:14, 01.05.2018 рік.
Зображення: http://www.blogbaster.org
