Революціонери уклоняються
Майбутньому, але живуть
Минувшим.
Микола Бердяєв
Революції ніколи не знімали
Камінь з пліч тиранії, а лиш
Перекладали на інші.
Джордж Бернард Шоу
Кожний вдалий переворот
Називали ― революцією, а
Невдалий ― метяжом.
Джозеф Пристли в 1971р.
Революціонери ― мерці у відпустці.
Єген Левіне
Перевороти робляться
В кутках.
Бертольд Брехт
Безумовно, Болівія ― не Україна, але я не буду оригінальною, якщо скажу, що наслідки Помаранчевої революції для багатьох українців стали своєрідною грою в «наперстки». Я не кажу про тих, кому, як і Че Геварі, тісно за капіталістичного способу існування, хто також відчуває не український характер сучасної української держави. Цих людей не потрібно переконувати, АКМ ― ліпший за рок-н-рол на Майдані. Я про тих людей, на спинах яких Ющенко та його любі друзі, як по бруковиці приїхали на Олімп, про тих, кому доведеться працювати на двох-трьох роботах, аби втриматися на поверхні. Не багато в світі країн, де вантажникам платять більше, ніж науковцям. Нам пощастило, що ми живемо в одній із таких «пречудових» країн. Я звертаюсь до тих «помаранчевих» романтиків, які сподівалися на нову Україну, на гідну зарплату, на відродження української культури( Потрібне підкреслити) і яким доведеться стати ще одним втраченим поколінням, змиритися з тим, що життєва перспектива ― це комбінація із 3-х пальців, чи то з одного, який нагадує емблему «Нашої України». До тих, які до кінця життя розпродуючи книги з власної бібліотеки на Петрівці чи деінде, працюючи на низькооплачуваній роботі, або граючи на якомусь музичному інструменті у підземному переході, згадуватимуть крізь сльози і шмарклі студений Майдан 2004 року, коли здавалося, що ось-ось зблисне світло із тунелю…Однак то були всього-на-всього габаритні вогні BMW Ющенка-молодшого. Якщо ж бути реалістами трохи іншого ґатунку і вимагати неможливого, то, відповідно до такого світобачення, доведеться визнати, що ти занадто довго молився ідолам, які заступали справжнього Бога і справжню Україну, що справжні українські барви, аж ні як не помаранчеві, що бухгалтер не ліпший за пахана і що неможна жити недоїдками з панських столів. Можливо, лише тоді розімкнеться тоді розімкнеться те хибне коло, яким давно мандрує Україна. Однак це шлях не обережних. Обережних на київських горах завжди було більше. Тому варто лягати на дно і чекати, марнуючи очікуванням благої звістки всеньке життя. Альтернативним, як я вже казала, є шляхи необережних. Шлях Че Гевари. Бодай в українських умовах.
|
|
