Колись ми всі помремо… Але воно на краще, адже саме тоді, ми нарешті проснемося…
Знаєте?! Я дійсно втомилась, я настільки стомлена, що далі йти не в силах, а волокти мене ніхто не збирається та й не бажає… Мене дратує той бруд, що нас оточує – він якраз – то стан сучасної української душі… Тої душі, яка колись боролась за свободу та вільний політ… Дійсно все засмітилось і немає кому прочистити те все… Немає кому взяти того, я не знаю, що варто взяти, бо навіть гадки не маю, що тут допоможе…
Це жахливо…
Країна – Україна, мова – українська, люди – українці… ДЕ??? Де ж є на світі та Україна, в якій мова українська та люди українці… А чи є вона взагалі? Я гину… Гину, коли чую цей бридкий говірок на вулицях, гину, коли всі наперед одного кричать,як їм погано в тому, що було створено ними ж… Я гину, коли дивлюсь до їхніх пик, вже давно не лиць, а пик, які хочуть лише грошей, грошей, грошей і ще грошей і моляться на гроші і б’ють поклони, щоб бог послав їм грошей… Люди, які не здатні кохати, які не кохають… А всіх інших названо «предателями»…
Мене нудить, нудить коли я йду по вулиці, де немає тієї вулиці, я бачу там лише купку затурканих, дрібних… «людей», які де їдять, там і гадять, щоб не сказати серуть!!!...
Зло, не є злом, добро не є добром, але й зло не є добром, а добро не є злом, ці поняття, як і краса та потворність, життя та смерть, і так далі… є окремі цілісні одиниці нашого ржавого життєвого механізму, вони невідомі та нерозгадані так, як і людина…
Але… Пані та панове, це життя…
|
|
