Стоїть убога там хатина,в хатині цій мала дитина,і руки в небо простягає,немов в устах щось промовляє.
А руки ці такі маленькі,нема у неї тільки неньки,куди ж поділась її мати,вона б сама хотіла знати.
Чому її тут залишили,і зовсім ласки не вділили,кому вона тепер потрібна маленька сирота дитинка?
Очима дивиться в віконце,яке велике й гарне сонце,так хоче світ цей розпізнати,когось у серці покохати.
Вона нікого не любила,життя їй мати подарила,яка тяжка у неї доля,лише родилася ця воля.
Лице сіяло добротою,лежала тихо у спокою,її ніщо не турбувало,лиш тільки ласки бракувало.
У мріях ласку відчувала,нема нікого добре знала,надія також погасилась,чому на світ вона родилась?
Не довго це могла терпіти,як захотіла сильно їсти,та хто хоч трохи нагодує? ніхто її тепер не чує.
Останній раз аж закричала,немов сигнал комусь подала,життя її це ніби муки,і опустила свої руки.
А рано люд увесь зібрався,сльозами сильно заридався,понесли дівчинку в труні,були її останні дні.
|
|