Христос рождається, я вам колядую,
А рождеством Христовим пєнкне вінчую!
Рад би я вам що-кольвек заспівати,
Але бо в нашій школі мало що доброго чувати.
Хвала богу, маємся все хандого,
Єсть що їсти і пити, іноді — нічого.
Але виджу, же ви собі подвеселили,
З ласки божої наїлися і напили.
О неборак! На другім і пояс тріщить,
Або ж немалий в собі брух тягар тіщить.
Натасувався другий галушок, як солі мажку,
Шлюбую, не завіз би і верхоблюд у васажку.
Другий з ковбасами тісно намостив,
Власне, як тепер з Гданьська, пригостив.
В другого тепер стоїть брух за камінь [з] лою,
Ба, коли б іще трохи обліпив смолою —
Не пробила би діловая куля,
Хоча й би була, як волоськая дуля.
Не перестерігав другий і політики,
Але разом у рот клав м’яса по три штуки.
Вони ся раді, того дочекали,
Сьорбаючи з миски і не оддихали.
«Досить, — мовить, — ти біду було терпіти —
Треба калацію давнюю спомніти,
Бо через той піст на дзуру люде пропали.
Коли би люде більше їдали!
Бо і ситості позбули од нещасного дчуру,
Власне, якби був в Москві на калавуру!
А тепер з ласки божої, дочекавши свят,
Як пред тим морити тіло оп’ять?»
Другий мовить: «Бігме, буду їсти, аж розпережуся,
Бо я ж нікого, ані попа не стережуся!
Всі дні заспол як п’ятниця, так неділя,
Годиться їсти і пахати усякого зілля».
Вложив на себе другий шумную мисюрку,
Але в тоєй знайшов би негодную звірку.
Укохав, як сорочеє гніздо, чуприну, —
Гляньте ж на мою, як на медвежу шкуратину!
Пойдіте ви, панове, свої сіножаті косити —
Час би юж школьнії звірки на отаву пустити!
Бо біда з ними — вже чомусь і подичіли,
Бо і до обори ходити не схотіли.
А коли ся збігають от тут, як у лісок, у чуприну,
То юж несуть добре знати на злую годину!
Як же почнуть бігати — так, як по дубині,
А бігаючи, рикають писками, як свині!
Такая розкіш наша: воші нас їдять, гниди помагають,
А блохи, як козаки, вискакають!
Панове, як мя вкусила вош єдна у груди,
Аж мя заболіло всюди!
Але по-старому неласкавим на нас глядите оком,
Дяків держите, власне, як нароком!
Приходять свята альбо вже і настали —
Принаймні би-сьте нам хоч по грошу дали!
Самі ся, виджу, добре шануєте,
Один другому порося на свята даруєте,
Носите вечері од кума до кума,
А гди би до школи хто приніс — нема у вас розума!
Але вам гди ся трафить — нас не забувайте,
Книшами і пирогами і нас осідлайте!
Жінкам своїм наказуйте, би нас на умі пильно мали,
Підчас і молока з банки доливали.
І ми будем за вас бога щиро просити,
А поживившися каші з молоком, кождому послужити.
|
|
