Вікно відкрите. За вікном
Танцюють правди сонцем гріті.
Як в чужині, так над Дніпром,
Чомусь чужі ще, наші діти.
Сонця боїться наш народ.
Він у зірках виправдання бачить.
До них вертає і пригод
В минулому шукає, й плаче.
Сльози спливають до Дніпра.
Дніпром у Київ й Чорне Море...
А час, притоптує життя
Й нове - чуже на ньому творить.
Вікно закрити? Що тоді?
Весна до хати не загляне.
В орли замінені зірки
Знов дихати почнуть поганим.
В нашої правди колоски
Вплітають пирію стеблину
І так то в нинішні часи
Засмічують нам Україну.
А Київ що? Київ мовчить.
Мовчання виправдує брата.
А мій народ в себе терпить,
Хоча великий і багатий.
|
|
