Серце колотить, воно вже давно впало в п\"яти.Пальці нервно турбують бездиханно мертвий мобільний.Вимкнувся-темний екран...
Останнє повідомлення врізалось в голову, судомить роздуми.Згадую ключові слова, але ні! все знову переплуталось...
Дивлюсь в вікно надзвичайно незручного автобуса. Тісно.Чомусь лише біла картинка перед очима, все розмите.Мабуть, втрачаю свідомість.Ні я протримаюсь, не впаду!!!Але поручні десь далеко.Вкрай не вистачає сили встояти.Пару хвилин і або я впаду, або,нарешті,моя зупинка подарує мені вільність руху...Тут виникає думка, що краще б пішла пішки.Можливо так було б краще...
Останнє повідомлення...ну чому так думки стоголосять, коли немає вже можливості їх передати???!Але тут просто мобільний...Його можна зарядити і передзвонити, або ще краще сказати людині при зустрічі в очі(це важче емоційно!!!).Проте тут доведеться чекати цієї зустрічі.За цей час втигнеш перебільшити почуте, виправдати себе, виправдати його і врешті-решт з\"їхати з глузду.
Час ще той зрадник,летить, неможливо втримати, з рук виривається,кудись поспішає.Щойно сонячне світло гріло бруньки на деревах, але ж ні, вже за вікном тьма ,забирає в мене можливість сказати все в очі.
Звідкись вітер, приємно теплий.Відчинились двері автобуса.Воля!!!Проте краще не стало...Думки все ще не замовкають, вже допекли мозок...а перемкнутись на щось інше вкрай важко.
|
|
