О, скільки слів сказали про весну!
Та як не стати на весні поетом?
Ніч та жартує так, що й не засну,
Одягну сни в римовані жакети.
Моя весна - то щира коліжанка,
Хоч дні як дні, та всі вони незвичні,
Я би хоч раз, Я би хоч раз
Сказав, що, я то не люблю весну.
Весь рік весна - то неземне бажання?
Ми згоди не дійдемо із земним.
Я б березню зізнался в коханні до неї,
За щедрий дар солодкої весни.
Хіба її можливо не любити?
За першу квітку і за перший спів?
Десь там на дні живе маленький квітень ї ї чарівний край весни,
І тихі зорі добрих вечорів.
Як вишні зв'яжуть білі килими,
То кожна нитка - вже десятки муз,
Тепер не дивно те, що не зими,
А навесні воскрес і сам Ісус.
Воскреснемо ми з кожною весною,
Розквітнемо у мріяному дні,
Я в цю весну пірнаю з головою
І знову оживаю навесні.
|
|
