Блукання нутрощами меланхолії - чудове заняття. Ти можеш натрапити, наприклад, холодну сіру пустелю, посеред якої стирчить Суворий Коллос Всевічного Сум"яття, а замість неба над пусткою нависає Всевічна Чорна Порожнеча. Або ж ти потрапиш у сповитий імлою ліс, сповнений таємничого шерхоту - це жива ковдра змій прямує на північ крізь хащі, підкоряючись таємничому поклику...
Я полюбляв такі блукання, особливо у часи благословеної юності, однак згодом дещо від них втомився. Похмурі глибини почали видаватися надто помпезними - ні, я не став прихильником життєрадісних оптимістів чи мрійливих добродіїв з їхніми вишневими садками кохання, однак запрагнув різноманітності.
Гіркота стає вдічі гіркішою у порівнянні з цукеркою; отож, дайте мені цукерку (Порошенківську, звісно) а вже тоді нагодуйте полином. Мішаймо сльози із жартами, щоб сльози краще блищали.
|
|
