Хочеться, щось написати, щось розказати, поділитися з вами, з собою якимось із своїх спогадів, не важливо яким...я так давно нічого не писала, що аж дивно друкувати ці знайомі мені літери...ні найдивніше викладати думки..письмово...
Мария Чайковская – Нитью - від неї хочеться плакати, саме так...не знаю...збилась з думки...зроблю паузу. На кріслі в кімнаті у мене, стоїть, ні лежить недописане оповідання, давно хотіла за нього взятися, але все якось відкладаю на потім, ніби стараюся забути...чого б це? У думках раз-по-раз виникають слова. тої дівчини, що сказала що мої оповідання більше нагадують на обірвані, вирізані думки, яких я витягнула з голови, ніж на повноцінне оповідання...не знаю, для мене це ніби й добре, я рада цьому, направду, але з іншого боку, якесь дивне відчуття...не знаю як його описати. Зараз мені взагалі важко щось писати...а може це саме через те, що я припинила писати? адже я так це люблю, саме через цей спосіб я виливаю свій негатив, те що турбує мене на душі...направду...переживання...у мене це виходитиме завжди краще за все...люблю це.
Стрийський парк...з одного боку, найкраще що ставалося зі мною, з іншого я хотіла поховати ці спогади, але зрештою я залишила їх...ні оживила і залишила, просто тепер поверхнево згадую їх, там де нема ЇЇ! Мені приємно знати, знати, що є хтось, хто розуміє мене; хтось у кого теж є пережиті події із цього парку.(!)
|
|
