Іноді хочеться бути до болю звичайною.Не шукати в людях чогось піднесеного. Не шукати того, чого в принципі не можна шукати в середньостатичній людині. Ой, ну так, куда ж без "кожен особливий по-своєму, ти на світі один", бо інакше закидають мене гнилими помідорами. Всі особливі, тільки в одних ця особливість в "ти що дурна, читаєш Анну Кареніну?", а в інших в тому, що вони читають ту саму вищезгадану Анну Кареніну. І обоє ж особистості, один на одного точно не схожі.
І справа не в тому, що перші погані,а другі хороші чи навпаки. Ті, хто взагалі не знають, хто така Анна Кареніна можуть бути дуже хорошими людьми. Перш за все тому що вони реальні, вони справжні люди з стандартними людськими бажаннями. І не важливо, де вони навчаються, працюють чи будуть працювати в майбутньому, їхнє життя обмежене життям - і це іхня найбільша перевага, це їхній головних козир у цій грі.
Іноді хочеться не кидатися з крайності в крайність. Можна ж бути як і Джейн Ейр так і Кетті з "Грозового перевалу".Тому що по суті одну від іншої відрізняє лише те, що перша жила собі, як дав Бог, або як написала Шартотта Бронте, а друга сама не знала чого вона бажає і кидалася від однієї своєї сутності до іншої. Ну і дострибалася в фіналі.
Тебе ніхто не звинувачить в тому, яку ролі ти обрала, але тільки якщо ти будеш досконало виконувати все, що притаманно твоїй героїні, тому що нікому б не була цікава Джейн Ейр, яка не повернулася до містера Рочестера.
Іноді хочеться бути саме Джейн Ейр. Навчатися в педагогічному, медичному чи якомусь торгово-енономічному, бо на справді Джейн Ейр все одно ким вона стане медиком, викладачем чи економістом. Закінчити щось, стати кимось, сидіти " у домашнего очага" і в*язати шкарпетки чоловіку, трьом дітям, чьотирьом котам та песику йоркширського терєра (хоча терєр не обов*яково має бути йоркширським).
Але дотримуючися правил жанру, я рано чи пізно дострибаюсь, кидаючись однієї крайності в іншу.
|
|
